РОЗДІЛ 6.3. Робота в групах

Робота в групах

Для будь-якого ненасильницького руху існує проблема того, як готувати свої акцій. Починаючи з захоплення ядерного майданчику Сібрук (Seabrook) у Нью-Гемпширі, США 1976 року (див. “Сібрук — Виль — Марколзгейм”, стор. 96) велика кількість ненасильницьких кампаній на заході воліли використовувати модель груп зближення у поєднанні з узгодженим прийняттям рішень. Цей розділ присвячений такому стилю.

Групи зближення позицій

“Групи зближення” (ориг. “Affinity groups”) є самостійними групами чисельністю від 5 до 15 осіб. Група зближення в цьому сенсі є групою людей, які не тільки наближають свої позиції один до одного, але й знають сильні та слабкі сторони один одного, і підтримують один одного під час сумісної участі в ненасильницькій акції. Групи зближення і ради представників груп зближення становлять виклик вертикальному, заснованому на владі процесу прийняття рішень і організації, і дає учасникам акції силу для створення творчих акції прямої дії.

Вони дозволяють людям діяти разом децентралізовано, без будь-якої ієрархії, передавши повноваження з ухвалення рішень групі зближення. Групи зближення конструктивно використовувалися в масових акціях антиглобалістів у США (Сіетл 1997), антиядерних протестах в Європі і Північній Америці (почалися в 1970-ті) та інших великих і маленьких ненасильницьких акціях протесту в багатьох країнах.

З ким створюється група зближення?

Проста відповідь: з людьми, яких ви знаєте, і які мають схожі думки стосовно проблеми (чи проблем) з питання і методів проведення акції для її розв'язання. Це можуть бути люди, яких ви зустріли на навчальному семінарі, з якими разом працюєте, спілкуєтеся або живете поряд. Головним тут є те, що ви маєте взаємну довіру і вас поєднує щось, відмінне від даної проблеми. Важливим аспектом перебування в групі зближення є вивчення життєвих позицій одне одного стосовно кампанії чи проблеми і методи проведення акцій, які ви вважаєте за краще. Це може включати сумісне проведення часу, обговорення проблем і методів проведення акції, або сумісне проведення своєрідних тренінгів (наприклад, відвідування семінарів), або робота над тим, як протидіяти тактиці опонентів чи поліції (наприклад, контрдемонстраціям, кампаніям з дезінформації, агентам-провокаторам).

Ви маєте виробити спільну ідею стосовно індивідуальних та колективних вимог до результатів акції чи кампанії, можливого ходу кампанії чи акції, бажаної підтримки з боку інших і того, що ви можете запропонувати іншим. Корисно буде мати згоду з основних питань, що стосуються акції: активність, натхнення, ненасильство, глибина зв'язків, ступінь готовності до ризику арешту, коли вам може знадобитися звільнення під заставу, ваша загальна політична перспектива, методи проведення акції і т.п.

Робота в групі

Робота в групі будь-де: у власній родині, на семінарах або в постійних організаціях, є одним із основних видів соціальної активності і великою частиною роботи задля суспільних змін. Отже, важливо, щоб групи, що працюють заради змін, розвивали ефективні, задовільні, демократичні методи виконання необхідних задач, як для власних цілей, так і для цілей, спільних з іншими.

Ліквідація авторитарних та ієрархічних структур є формою демократизації груп, але це не означає відкидання всіх структур. Хороша група має сприяти творчості, спільності і ефективності у такому поєднанні, що сприяє поширенню ненасильства в нас самих та в нашому суспільстві. Функціонування доброї групи є результатом дій структур співробітництва і розумної, відповідальної участі членів групи.

Угоди чи основні правила

Навіть якщо це неформальна група і кожен її учасник почувається вільно, групова угода все одно є важливою. Груповий договір або правила участі в семінарі чи групі, з якими погоджується кожен, є дуже корисним керівництвом у процесі роботи групи. До нього можна звертатися у випадку, якщо виникають якісь труднощі. І, звичайно, його можна змінювати чи адаптувати. Що туди включити, вирішує група. Наприклад, група може погодитись почати мітинг у певний час, пропонувати рівну участь, ухвалення рішень консенсусом, виконувати роботу по черзі, одночасно мати тільки одного речника, говорити тільки за себе, дотримуватися вимог конфіденційності, не забороняти і не вважати дурними ніякі питання, не дозволяти образи, діяти тільки на громадських засадах, тощо. Зараз багато людей добре знайомі з цими основними правилами, тож організатори можуть скласти список пропозицій, які прийме група. Тут важливо мати активну підтримку кожного учасника групи, щоб укласти “договір” одне з одним. Єдиним питанням, що може потребувати прояснення, є значення слова “конфіденційність” для такої групи. Чи означає воно, що за межі семінару не виноситься ніяка інформація, або те, що більш загальні, широкі теми з обговорюваних на семінарі, можна обговорювати поза його межами, але не можна наводити ніяких цитат чи приписувати їх конкретним людям? Або чи означає воно всього лише заборону повторення особистих розповідей членів групи? Що довше триває семінар або що більш значною чи особистою є проблема, що менш досвідчені люди працюють у групі або що більш чутливою є тема, то більше часу може знадобитися на прояснення і узгодження основних правил. Не забувайте, що при зміні ситуації, в якій знаходиться група, можна переглянути “договір” і вирішити змінити “правила”. Це становить важливу відмінність між правилами, встановленими для групи зверху, і правилами, які група узгоджує сама всередині себе, щоб дотримуватися їх за власною волею.

• Див. Також “Принципи ненасильства”.

Організація зустрічей групи

Для того, щоб виконати своє завдання, групи часто призначають координаторів. Члени групи часто змінюють одне одного в цій ролі. Координатор приймає на себе відповідальність за допомогу групі виконати певне завдання, наприклад, перехід між темами порядку денного, прийняття необхідних рішень і складання планів. Координатор не приймає рішень за групу, але пропонує шляхи, які допоможуть групі рухатися вперед. Він чи вона працює у такий спосіб, який дозволяє іншим бути обізнаними про свою відповідальність, про те, що їхні справи ведуться і що кожна людина відіграє свою роль. Важливо підкреслити, що відповідальність координатора поширюється на групу та її роботу, а не на окремих осіб всередині групи. Більш того, людина, що дуже потерпає від проблем, над якими працює група, матиме більші труднощі в тому, щоб стати добрим координатором.

• Докладніше про координацію груп див. матеріал “‘Meeting Facilitation — The No-Magic Method”(“Організація зустрічей — не чарівний метод”), автор Беріт Лейкі (Berit Lakey) (http://www.reclaiming.org/resources/consensus/blakey.html) та інформацію у Розділі 4, “Завдання та інструменти організації і координації тренінгів”.

Спеціальні ролі для зустрічей групи

Зміна одне одного в різних ролях у групі допомагає окремим учасникам отримати досвід в різних осередках діяльності групи і посилює групу зближення. На додаток до координатора зустрічей (який допомагає групі з порядком денним), існують інші ролі для підтримки роботи групи. Ці спеціальні ролі стають дуже корисними, якщо група більш численна чи хосе приділити особливу увагу покращенню своєї роботи з окремих питань.

► Співкоординатор, який допомагає координаторові.

► Відповідальний за запис рішень групи, який гарантує наявність їх копії в кожного учасника, таким чином, всі вони знають, які рішення прийняла група.

► Відповідальний за час, який допомагає групі знати, наскільки точно вона дотримується свого розкладу і який прогрес має у виконанні пунктів порядку денного.

Часом можуть бути корисними й інші ролі, особливо якщо група має проблеми, що повторюються. Наприклад, “спостерігач за процесом” може спостерігати за характером участі і робити пропозиції з покращення динаміки чи піднімати питання, що стосуються жорстокої поведінки, силових ігор або дискримінації (расової, гендерної, класової, вікової) в групі. “Спостерігач за настроєм” міг би приділяти особливу увагу не вираженим явно емоціям, невербальній комунікації (включаючи конфліктну поведінку) чи рівням енергії в групі, роблячи пропозиції з покращення атмосфери в групі до того, як з'являться проблеми.

• Адаптовано з Tri-denting It Handbook, Third edition, доступно на

http://tridentploughshares.org/article1072#p26

Ролі в групі зближення під час акції

Протягом ненасильницької акції група зближення вирішує, які ролі потрібні для акції, і люди вибирають, що вони робитимуть. Для успіху акції і безпеки учасників життєво важливі ролі підтримки. Ролі, перелічені в цьому Підручнику (див. “Ролі під час, до і після акції”, стор. 86) є загальними, але не повинні сприйматися як готовий рецепт для всіх акцій. Різні акції потребують різних ролей. Кожна група має думати над потрібними їй задачами та їх виконанням на ранньому етапі планування. Іноді люди можуть брати на себе більше однієї ролі, тобто спостерігач за законністю може бути водночас людиною, що надає першу допомогу, підтримує контакт із поліцією чи навіть відповідати за зв'язки зі ЗМІ. Головне, щоб усі необхідні ролі виконувалися, всі перед початком акції розуміли область своєї відповідальності і ніхто не брав на себе обов'язків, що їх не здатний буде виконати. (Джерело: http://www.scotland4peace.org/Peace%20Education/Handout%20Six%20-%20Roles,%20Safety%20and%20Afinity%20Groups.pdf)

Ухвалення рішень

Всередині ненасильницьких рухів, і особливо під час прямих ненасильницьких дій прийняття рішень потребує особливої уваги. Ненасильство — це більше, ніж просто відсутність насильства; воно тісно пов'язано з питаннями сили, методами прийняття рішень. Щоб уникнути нових форм домінування всередині групи, процеси обговорення та прийняття рішень у ній повинні бути колективними і такими, що зміцнюють самооцінку учасників. Прийняття рішень консенсусом має на меті спонукати всіх до участі і висловлення своїх думок, намагання знайти підтримку рішень у групі шляхом включення всіх членів групи в процес ухвалення рішень. Вірогідно, що рішення, ухвалене консенсусом, знайде більшу підтримку в членів групи. Консенсус можна використовувати в багатьох ситуаціях, що виникають у групі, а особливо корисним він є тоді, коли група готується до проведення ненасильницьких акцій одне з одним. Деякі групи приймають таку систему, де спочатку треба прийти до консенсусу, але якщо це не вдається протягом розумного часу, відбувається голосування. Проте в невеличких групах зближення це не є необхідним.

Беручи участь в жіночому мирному таборі в Ґрінем Коммон в Англії у 1980-х, американська письменниця-феміністка і інструктор з ненасильницького спротиву Starhawk відчула культурний шок. “На відміну від нашого (американського) стилю консенсусу, прийнятого на Західному узбережжі, який включає координаторів, порядок денний, плани і формальні процеси, їхня зустрічі виглядали такими, що взагалі не мають структури. ... Я знайшла там чудове відчуття свободи і енергію дискусій, вільних від формалізму. Процес узгодження, який я до того знала і практикувала, після цього виглядав надмірно контрольованим і контролюючим... В той самий час процес в стилі Ґрінем мав свої недоліки. Бажання групи діяти, а не говорити, спричиняє неусувне зміщення у бік більш екстремальних, войовничих дій. За відсутністю координації більш крикливі жінки та жінки з більш гучними голосами домінували в дискусіях. Жінки, які мали певні страхи, свої підходи ч альтернативні плани, часто залишалися непочутими. Кожна група потребує розвитку процесу прийняття рішень, який відповідатиме її унікальним обставинам. Баланс між плануванням і спонтанністю, між формальним процесом і неформальною свободою для всіх, завжди є живим і динамічним, він постійно змінюється. Жоден спосіб не пасує для всіх груп.” (Starhawk, Truth or Dare : Encounters with Power, Authority and Mystery. [Harper Collins 1987]).

Наступне стосується здебільшого прийняття рішень консенсусом, але важливо врахувати попередження Starhawk щодо того, коли не слід використовувати консенсус:

а) Коли відсутній “груповий розум” (тобто, якщо люди не цінують зв'язки у групі вище від своїх особистих бажань, консенсус перетворюється на вправу з фрустрації); б) Коли нема позитивних варіантів (тобто, якщо група має вибирати між розстрілом та шибеницею); в) Коли ви підійшли близько до них (“найрозумнішим буде призначити тимчасового лідера”); г) Коли питання тривіальне (“кинути монетку”); д) Коли група не має достатньо інформації.

Прийняття рішень консенсусом є процесом

Консенсус є процесом прийняття рішення в групі, за допомогою якого вся група людей може прийти до спільної угоди. Він ґрунтується на слуханні, повазі і участі кожного. Метою є знаходження такого рішення, яке влаштовує всіх членів групи; кожен учасник добровільно підтримує кінцеве рішення. Проте слід бути свідомими того, що повне узгодження не обов'язково означає, що кожен повинний бути цілком задоволеним кінцевим рішенням: фактично, загальна задоволеність та одностайність радше є рідкістю. Рішення, що приймається більшістю, може призвести до боротьби за владу між різними фракціями (частинами) групи, які змагатимуться замість того, щоб поважати позицію інших. Вони з блиском використовуватимуть всі свої здібності для підриву позицій одне одного. На противагу цьому, процес консенсусу використовує творчість, проникливість, досвід і перспективи всієї групи. Відмінності між людьми сприяють глибшому пізнанню і більшій мудрості.

Як працює колективне прийняття рішень? Думки, ідеї і сумніви всіх учасників вислуховуються і обговорюються. Різні думки висловлюються й занотовуються. Жодна ідея не губиться, внесок кожного учасника цінується як частина рішення. Ця відкрита й поважна дискусія є життєво важливою для того, щоб дати групі прийти до рішення, на базі якого — в ненасильницькій акції — люди підставлять себе й свої тіла “під удар”. Консенсус може бути пречудовим, бо члени групи активно шукають шляхи створення спільної угоди. Часто це може бути важко, бо кожен має подолати в собі настрій “моя ідея є найкращим рішенням”. Консенсус не лише працює на досягнення кращих рішень, але й допомагає росту колективізму і довіри між учасниками групи. Консенсус є безперервним процесом, а не просто іншим способом голосування.

Позиції в межах консенсусу

Позаяк на меті стоїть не одностайне рішення, в консенсусі повинне бути місце для членів групи, які не цілком погоджуються з пропозицією. Учасники процесу прийняття рішень радше воліють підтримати ідею, стосовно якої вони мають певні сумніви чи заперечення, якщо група активно приймає і вислуховує їхні доводи. Якщо людині дали вибір тільки підтримати, не підтримати або утриматися, це дає набагато менше простору для того, щоб бути частиною консенсусу. Всередині консенсусу групи повинні існувати п'ять різних позицій:

► Це чудова ідея, і я підтримую її цілком цілковита згода)

► Я маю деякі сумніви, але підтримаю її (підтримка)

► У мене є серйозні сумніви, яале я можу прийняти її (прийняття)

► Я маю заперечення, але для мене це терпимо (толерантність)

► Я не можу це робити, але не зупиню групу (утримання)

Звичайно, якщо велика кількість людей не підтримує чи не приймає рішення, або утримується, консенсус є слабким, і імовірно, закінчиться слабкими результатами. В будь-якому випадку, група має заохочувати людей до висловлення своїх сумнівів і заперечень, намагатися розглянути ці думки. Це можна зробити шляхом зміни пропозиції чи, можливо, запропонувавши переконання чи прояснення певних моментів. Водночас люди, що не цілком згодні з предметом обговорення, мають переглянути свої думки, щоб побачити, чи зможуть таки вони підтримати, прийняти чи поставитися толерантно до запропонованого рішення, або, можливо, навіть утриматися.

Можливо, що окремі члени групи матимуть сильні заперечення чи незгоду, але водночас брати участь в узгодженні рішення, яке зможе підтримати більша кількість члені групи. Це ключова обізнаність, яка є важливою частиною досягнення консенсусу. Існує велика різниця між незгодою з іншими в групі і блокуванням консенсусу. Незгода є частиною процесу обговорення.

Блокування консенсусу

Індивідуальне рішення людини про блокування консенсусу не має прийматися швидко. Якщо ви блокуєте рішення, яке має сильну підтримку решти групи, ви фактично говорите групі, що це рішення є настільки неслушним, що ви не хочете дозволити продовжувати. Якщо в результаті дискусії група наближується до спільного рішення, але одна чи кілька осіб мають настільки сильні заперечення, що вони не можуть бути частиною консенсусу, тоді вони мають одну із наступних думок:

► Це рішення є цілком неприйнятним чи аморальним чи негуманним. Я не можу підтримати його в жодному разі, і не можу дозволити групі продовжувати стосовно цього рішення (блокування).

► Я абсолютно проти цього і не можу більше працювати разом із цією групою (відхід із групи).

Якщо людина має сильні заперечення і особливо якщо він чи вона вирішує заблокувати консенсус, важливо обережно й чітко висловити деталі заперечення і причини блокування консенсусу. Фактично, людина повинна вважати своїм обов'язком зробити кращу пропозицію, таку, що може бути прийнята всіма. Це допоможе іншим зрозуміти заперечення і призвести до прояснення розбіжностей. У будь-якому випадку, дуже важливо, щоб людина описала свої заперечення і переконання, бо тоді буде видно, чи може він чи вона відійти від блокування і лише утриматися від прийняття рішення, що дозволить групі прийняти його.